Блог — ми пишемо для вас. Сторінка 2.

Колись дуже давно існувала така професія, як сваха, завдання якої було познайомити з сім’ями своїх клієнтів, щоб розуміти і бачити найважливіше. Зазвичай, характеристики «з хорошої сім’ї» було цілком достатньо.

Одного разу дідусь розповів мені анекдот-притчу про поломку на об’єкті державної значущості. Відремонтувати не вдавалося нікому. І тут їм спав на думку один майстер, який просив досить велику суму грошей за виконану роботу. Зазвичай, до цього майстра не зверталися без великої потреби. Однак, на цей раз довелося. Майстер прийшов, походив по об’єкту, послухав, подивився, поміркував. Потім взяв масивний розвідний ключ і щосили вдарив по одній з поверхонь установки. І сталося диво — все запрацювало, ситуація врятована, все владналося.

Ми до останнього вороже ставилися до консультуванню по скайпу з ряду причин. Але сьогоденні обставини вимагають негайних рішень і дій. Отже, ми будемо надавати консультації по Скайпу.

Колись я проводила паралель між поняттями «відповідальність» і «обов’язок», коли не враховують мою думку, коли я роблю те, від чого не отримую ані задоволення, ані радості, а тому що треба. Сухе, мерзенне слово. А потім я усвідомила, що це далеко не так! Відповідальність починається з моменту усвідомлення, хто я і чого хочу. І це до чортиків страшно визнати, а раптом я не хочу те, що не хотіти не прийнято або неправильно. Наприклад, можу не хотіти високооплачувану роботу, бо не подобається посада. Можу не хотіти розважатися, досягати висот, наводити марафет, а хотіти тишу, усамітнення і спокою.

ДОЛЯ - досить абстрактне поняття з присмаком невизначеності та тривоги. Багато хто стверджує: «Я не вірю в якусь там долю». Але якщо подивитися на неї з іншого, більш приземленого і знайомого нам ракурсу, ми бачимо картину повсякденного сімейного життя: справи, робота, друзі, з'ясування стосунків. Щоденна метушня, побутові клопоти. Де кожен погляд, тон і жест вимальовують відносини. Де ланцюжок подій породжує світогляд з доданою інструкцією, як жити або як не жити.

«Не впевнена, що я гідна такого, як ти», «Мені, на жаль, нічого тобі дати» часом звучить дуже зворушливо, іноді навіть облачається в популярні колажі бажань або запити типу: «Яким я уявляю свого ідеального чоловіка?»
Кому як, особисто мені це нагадує прогулянку по магазинах з метою придивитися і прицінитися. Щось на кшталт «коня купити». Як грім серед ясного неба в XXI столітті.

«Не щастить у коханні», «Шлюб руйнується», «Відносини не складаються» — говоримо ми, а подібні думки нас спіткають ще частіше.
А далі потрібно акумулювати всю доброту і співчуття до себе, щоб пробачити за те, що знаходимо в собі неправильним, за сумніви, слабкості та помилки. Не відректися, не відступити, а пробачити, як кохану людину, якій зараз нелегко. Ми нічого не могли вдіяти, адже нас немає у цих конструкціях.

Коли я чую: «Мрію бути впевненішим» — у мене закрадаються сумніви. Чому? На мою думку, впевнені в собі люди точно знають, як все повинно відбуватися.

Коли в житті панує біла смуга, а невдачі відступають, з'являється ціла купа приводів пишатися собою. А коли все котиться під три чорти, коли несамовито трясе, куди ми направляємо свій погляд? Винного в тому, що відбувається ми шукаємо ззовні. Даремно! Понишпорити доведеться в собі.
Ми чекаємо, що на голову звалиться удача, успіх, ну на крайній випадок трохи благополуччя, можна? Чому так не щастить? Нічого перекладати відповідальність. Ніхто не повинен нас нікуди везти, ми рухаємося самі, тільки іноді забуваємо стежити за напрямком. Відволікаємося на справи, і тут машинально приймаються несвідомі рішення, будуються стратегії і сюжети, покликані забезпечити безпеку.