Счастливая семья — пошаговое руководство. Как не упустить собственную жизнь. Часть 3.1

Евгения Сербинова 10 февраля 2023

Гражданский брак
В настоящий момент доступна только оригинальная украинская версия текста.

Зміст

3. Особливо небезпечні сценарії або «Так, діти, не робіть!»

3.1 Дуже популярний спосіб — Цивільний шлюб.

Цілком зрозуміло, чому: він дає відчути всі приємності шлюбу. Закохані хочуть саме цього: мати змогу спати разом, не розлучатися, щоб від присутності коханого щоденне життя виблискувало втіхою та щастям.

На рівні раціо ми ще й обґрунтовуємо таке рішення, мовляв, треба ж придивитися, чи ми зможемо жити разом? Але раціо не може пояснити, чому так часто оцей випробний період затягується на довгі роки. Якщо вже зрозуміло, що можемо, що ж тоді заважає? Або ми впродовж років ніяк не можемо визначитися, проте наполягаємо?

Я знаю історію, де дівчина через кілька років сумісного життя розгублено розмірковувала, що пішло не так? Щоразу заговорюючи про шлюб, вона чула, що обов’язково одружимося, трохи згодом, бо треба заробити на казкове весілля/і ми ж уже батькам сказали/ я с тобою і кохаю тебе — які тобі ще треба докази? Вона присоромлено і вдячно затихала, і тема підвисала ще на кілька місяців/ рік.

«І власне, — сумнівалася вона, — що з цим робити? Все добре, в стосунках наче також добре, може, я даремно до нього прискіпуюся? …»

Але що тут помітно? Стосунки — завжди взаємний процес. Тоді сумніви щодо шлюбу можуть бути в обох. Пам’ятаєте, що ми часом і не здогадуємося про свій рівень напруги щодо створення сім’ї? Простіше кажучи, молоді люди бояться одруження. І не усвідомлюють цього. Просто уникають, та й все. Чому? Бо поки росли у своїй сім’ї (де батьки могли і розлучитися, а перед тим сваритися або терпіти роками, і це ще не найгірший сценарій, як всі розуміють), то здебільшого почувалися препаскудно (самотньо, безнадійно, безправно) і сподівалися — увага! — що в майбутньому ніколи більше цього не повторять у своєму житті (у своїх стосунках). Це рішення вкарбовується в несвідомих прошарках пам’яті, бо все пережите: туга, вина, злість і сором — тісно сплітається з сім’єю. Ми так відчуваємо. А потім забуваємо. Але! Щойно біля нас заблимає опція «сім’я», як ми абсолютно несвідомо починаємо шукати, як її уникнути. Неусвідомленість крутить нами, поки ми відтягуємо «вирок» і розчаровуємо коханих. Вихід не буде знайдено, доки ми не визнаємо, що потрапили у пастку власних побоювань. І небезпідставних.

Іноді достатньо відчути і чесно усвідомити, як шалено не хочеться відтворити атмосферу батьківської сім’ї! Адже іншого взірця у нас немає. Ми підозрюємо, що нічого кращого в нас не вийде. Бо яке воно — інше? Як в кіно? Та ми вже не маленькі, щоб вірити в дива, а навколо всі відтворюють самі лише трагікомедії.

Насправді вихід близько. Наш рід показує нам чернетку, карту протоптаних стежок, життєвих сценаріїв. Якщо лякатися і не дивитися в цю своєрідну «карту», ми йтимемо наосліп, звісно, потрапляючи в халепи. Проте можна відважно роздивитися, відчути й проаналізувати помилки, хибні рішення, кроки мимо мети бодай двох попередніх поколінь, щоб зорієнтуватися, куди саме я хочу прийти? Де болото, де непроходимі хащі, куди точно не варто звертати…

Ще один міф виголошує: штамп у паспорті — маячня, це ж лише формальність! … Хаха! — відповім я. — То чому ж це тоді так складно? …

А штука в тому, що цей штамп — символ остаточного рішення (зроблю зараз), закріпленого вибору (саме з цією людиною, іншої вже не шукатиму) плюс запуск всіх родових/сімейних програм (ну тепер ти теж такий, як предки, тож граємо в життя по-дорослому). І це серйозно. Недаремно ми присягаємося. Вголос. Перед свідками. Перед важливими людьми.

А що тут страшного? А те, що задумано це дійство, щоб відзначити, що це назавжди. Бо шлюб теоретично беремо на все життя. Просто відчуйте. Уявіть.

Тааак, тепер ми чуємо тоненький голосочок, мовляв, раптом що — можна і розійтися… Звідки він? Бо страшно. Поки ми палко закохані, ми мріємо і прагнемо саме цього — разом крізь все життя! А от коли поживемо кілька місяців/років, посваримося, перехворіємо разом, придивимося уважно до всього, що виявилось не зовсім так або зовсім не так… то починаємо думати: може, це ще не моя людина? Може, десь ходить ідеальна половинка? Яка насправді мені підходить і палко кохатиме все життя?

Розумієте? Найчастіше люди підвисають у цивільних шлюбах, коли чомусь бояться одружуватися. А оскільки причин на те повно, і ніхто їх не усвідомлює, то ми шукатимемо і звісно знайдемо всілякі відмовки та пояснення, які до реальності не мають жодного стосунку, а відтак проєкт не зрушиться з місця ніколи.

В чому тут фокус? Усвідомлюйте ситуацію ширше: так, у багатьох є сумніви і страхи. Ніхто остаточно не може бути впевнений, що зробив правильний вибір. Розплющуй очі і дивись уважно, дослухайся, думай, відчувай, але не тягни кота за хвіст: нехай за невеличким періодом пробного життя разом (якщо без цього ніяк) стається одруження. Чому це так важливо?

Всі люди час від часу стикаються з проблемами в стосунках. Особливо коли сходяться творити сім’ю. Але поки ми закохані, ми стараємося найдужче назустріч одне одному, нам легше на першій хвилі кохання поступитися, простити, співпрацювати, миритися, долати складнощі. Наше яскраве щастя від сумісного буття є нашою нагородою. І ми прагнемо сплести наші долі якнайкраще, злитися в одне життя, тож намір нам допомагає.

Коли ж ми граємося в шлюб, не беручи його насправді, ми більш обережні: раптом виявиться, що ми не пасуємо одне до одного, доведеться прощатися. Ми пам’ятаємо, що це неначе іспит, відтак взаємини менш щирі, більш напружені. Особливо коли іспит затягується. У кожного є «аварійний вихід» — ми ж нічого одне одному не винні — тому ми зриваємо насолоду взаємного кохання, але вона нічому не допомагає, не зміцнює ніякий фундамент, бо ніхто його направду не кладе. Можна придивлятися до інших — бо зобов’язань немає.

Висновок: одружитися важливо саме для якості стосунків, тому період цивільного шлюбу не варто затягувати, чітко усвідомлюючи можливі внутрішні перешкоди. Варто заздалегідь роздивлятися сімейний простір своїх батьків і в ньому власне місце та досвід, щоб знати, чого від себе чекати).

Зміст


ЗАПИШИТЕСЬ НА КОНСУЛЬТАЦИЮ ПСИХОЛОГА


Психолог Киев Евгения Себинова
Автор статьи: Евгения Сербинова

Трансперсональный психолог, 19 лет опыта, член International Breathwork Foundation, сертифицированный фасилитатор Grof Transpersonal Training.



Смотрите также

Вернуться в Блог