Я маю рацію! або замкнене коло
Нещодавно я слухала на консультації, як жінка описувала складність життя зі своїм чоловіком, і побачила її самовдоволену усмішку, яка зовсім не збігалася з пафосом її обурення. Я зрозуміла — гаплик: зараз їй не важливо розібратися, що не так, не важливо налагодити порозуміння і знову любити, і чоловік не має ніякого значення, адже у неї вже все вийшло — вона має рацію! (Вона і не заперечувала, тільки не могла зрозуміти — ну і що?!)
Це дуже важливо — вміти зловити за хвіст свою правоту, ось це відчуття «ну звичайно, я так і знав!». Приміряйте цю фразу — найімовірніше, ви не втримаєтеся від цієї усмішки, навіть якщо це її тінь у вигляді злісного вишкіру.
Біда тут не в тому, що тепер ви — на коні своєї правоти й дивитеся зверху вниз на того, хто, на вашу думку, помиляється. Справжня проблема полягає в тому, що ви потрапляєте в «зачароване коло» своїх старих переконань, міцних уявлень про себе, інших і світ («всі вони — такі, всі однакові»). Те, що відбувається зовні, не завжди збігається з нашими установками, але «зачароване коло» спотворює картину реальності заради правоти. І тому всередині кола не трапиться нічого світлого, дивовижного й теплого. Сюди не може просочитися потік життя і любові.
Адже потік життя і любові — спонтанний, парадоксальний і несподіваний. А «свята правота» наполягає на тому, що існує тільки чорне і біле, свої і чужі, ті, хто мають рацію та ті, хто — ні. Тільки так, як прописано, і «звичайно, я ж казав»… Чому правота = безпека? Тому що в знайомих уявленнях про світ мені зрозуміло, чого чекати, які правила гри — і не так страшно.
Ми закриваємося в шкаралупу наших безпечних ідей і переконань, і тоді не можемо одночасно бути душевними, уважними і усвідомленими. Тобто ми більше не налаштовані на іншу людину з бажанням і довірою, ми не хочемо сходити з насидженої правоти. Нам так простіше. Простіше не бачити власних недоліків, гострих кутів і колючок, не помічати, як буває боляче біля нас. Простіше звинувачувати когось, не брати відповідальності за такі тонкі матерії, як атмосфера в сім’ї або стосунки. Тоді не треба каятися, змінюватися, ризикувати, роблячи крок назустріч.
У пошуках щастя ми виходимо зі знайомих місць, але якщо прислухаємось до своєї правоти, то зробимо коло і непомітно повернемося у початкову точку. Щастя не знайшли, проте не довелося долати ніяких випробувань!
Ну, чоловік — дурень, або дружина — негідниця, та кого це хвилює? … Головне — зі мною все гаразд, я взагалі хороша людина, не пощастило просто.
Бійтеся своєї правоти, вона — маркер, червоний прапорець, пастка. Тому що це зручно, але дуже небезпечно. Небезпечно це тим, що можна непомітно втратити адекватність. Втратити любов, живе спілкування, радість зустрічі. Адже на це душа повинна бути налаштована, чесно, відкрито і на рівних. Не можна любити того, кого не поважаєш, а щоб поважати несхожого на себе, потрібно злізти з правоти. Спуститися, допустити, впустити… в своє життя те, що ми шукаємо.
Тому доглядайте краєм свідомості за своєю правотою: вона не повинна вишкірювати зуби на зустрічних, краще навчіть її дружелюбно виляти хвостом))
ЗАПИШІТЬСЯ НА КОНСУЛЬТАЦІЮ ПСИХОЛОГА
Трансперсональний психолог, 20 років досвіду, член International Breathwork Foundation, сертифікований фасилітатор Grof Transpersonal Training.
Дивіться також
Про газлайтинг, газлайтерів у Вашому житті та як із цим бути.
Як не можна шукати кохання, і що робить з нього ринкові стосунки
