Без кривавих мозолів

Євгенія Сербінова 4 березня 2020

СізіфКолись слово «відповідальність» здавалося мені схожим на «обов’язок», коли мене не питають, коли я через силу роблю те, що нудно, коли вибору немає. Сухе, противне слово.

А потім до мене дійшло: це взагалі не так! Відповідальність починається з усвідомлення, хто я і чого хочу. І це страшно визнати, адже я можу хотіти зовсім не того, що хотіти правильно або прийнято, або потрібно. Наприклад, можу не хотіти високооплачувану роботу, тому що саме цю — не люблю; можу не хотіти розважатися, досягати, хизуватися, а хотіти тишу і усамітнення.

І ось тут починається відповідальність. Коли я докладаю зусиль для того, щоб жити так, як підходить мені, від чого мені добре. Я не чекаю, що «воно саме якось», я не забиваю на себе, погоджуючись на болісні компроміси, не сподіваюсь, що мене ощасливить хтось. Я сама несу відповідальність за те, щоб мені було добре. Навіть у дрібницях: відмовитися від надлишку, вчасно дати собі відпочинок; повестися нестандартно, зате щиро; відважно зробити крок назустріч там, де прийнято вичікувати; робити те, що любиш тощо.

Це вимагає уваги, чесності, мужності, рішучості. Це не просто.

Простіше відвернутися від себе і морочитися проблемами інших, жити заради когось, особливо почесно — заради дітей, щоб у них було… щоб вони могли…

Біда тільки в тому, що це «для дітей» скоро стане «через дітей», і так непомітно діти будуть винні в тому, що заради них батьки так нервували. Вони відчують себе несправедливо звинуваченими у виборі, на який вони не могли вплинути. Вони будуть винні в нещасті батьків. І так нечесно!

Підсумок: ніхто не радіє кривавим мозолям в їх честь. Не треба. Просто несіть відповідальність — живіть, як вам добре.