Дочки — не матері!
Хто пам’ятає перші кроки в роботі з психологом? … Ми дізнаємося, що майже всі наші складності починаються в дитинстві. Там ми відразу перечіплюємося через недолік батьківської любові. Далі пристібається і нашаровується багато різного, але це яскраве переживання ми пам’ятаємо довго. Може навіть не для того, щоб жаліти себе, а навпаки — щоб уникнути повторення батьківських помилок.
І ось тут починається найцікавіше. Народжується власна дитина, і мама виховує її за одним із сценаріїв.
Перший: мама щосили вкладається в стосунки з дитиною, формуючи в цих відносинах і любов, і розуміння, і прийняття, і повагу. Адже мама усвідомлює, як це важливо. Мама пам’ятає, як гірко, коли дитина (як вона сама) відчуває себе непотрібною, некоханою. Вона хоче, щоб в цей раз історія була щасливою. Вона хоче відчувати, як щаслива її дитина. Вона хоче таких відносин зі своєю дитиною, яких не було у неї з її мамою.
І ось тут обережно! Проблема в тому, що несвідомо мама хоче випробувати досвід «коли мене люблять», якого не вистачило їй в дитинстві. І непомітно вона «вручає» своїй дитині роль свого батька/матері. Тобто в цих відносинах з дитиною вона вже чекає і хоче отримати любов. Від дитини.
Дитина в цьому всьому відчуває себе не дуже. Їй роль «давати любов» взагалі не підходить. Навіть якщо дитина підросла — це виснажує. Найчастіше дитина уникає спілкування. Мама контакту хоче (розпитує, пропонує спільні розваги, готова спілкуватися), а дитина — ухиляється і саботує все це. Відчуває при цьому сильну провину (мама так любить, а я злюся на неї). Оскільки мама навряд чи усвідомлює, що насправді між ними відбувається, їй сумно, як і в дитинстві. Травма непотрібності повторюється.
Є й інший сценарій: мама і не усвідомлює, що не розуміє, як любити. Тому ростить дітей, намагаючись дати їм все найкраще: (а без любові в арсеналі залишається освіта, дисципліна, привчання до порядку і ввічливість), різні заняття, тренування, поїздки на море, модний одяг і велосипед.
Така мама думає, що виражає любов, коли контролює, а турботою у неї вважається забезпечення і нескінченна критика. Вона, зазвичай, незадоволена відносинами з дітьми, оскільки їхнє дитинство — таке продумане й забезпечене — здається їй царським подарунком, який вони повинні цінувати. Але так це не працює: для дітей все це — їх звичайне, нормальне життя. І вони не цінують, а просто живуть, як усі здорові діти.
І не розуміючи, чого їй так болісно не вистачає (любові), мама буде гірко нарікати, дорікати дітей у невдячності й бездушності до неї. Особливо дорослих, коли вони намагатимуться втекти подалі.
Як і в першому сценарії, вона по суті хапає дітей за руки, вимагаючи любові. Для дітей це нестерпно, і вони будуть віддалятися: від закритості («у мене все нормально») до втечі (не спілкуються роками, надсилають повідомлення на свята).
Що робити? Мамі потрібно усвідомити, що саме вона робить у відносинах з дітьми. На відносини впливає все: страхи, уявлення, думки, самооцінка — навіть тоді, коли ми їх не усвідомлюємо і тим більше не озвучуємо. Отже, треба починати усвідомлювати.
Якщо відчуття непотрібності, відторгненості досі болить, необхідно замислитися над терапією. Можна і просто подумати, хто з оточення, друзів, колег, близьких проявляє тепло, турботу, ласкаву увагу і дозволити собі насититися цим, вдячно прийняти таке «материнське» ставлення до себе. Дивним чином це втішає і допомагає.
А від дітей не чекати і не вимагати, самій нести відповідальність за своє щастя. І згадати, що благословенна доля мами — любити самій. Любити свою дитину, розуміти, дізнаватися, усіма променями своєї любові висвітлювати їй життєву дорогу, зміцнювати довіру. І бути щасливою.
ЗАПИШІТЬСЯ НА КОНСУЛЬТАЦІЮ ПСИХОЛОГА
Трансперсональний психолог, 20 років досвіду, член International Breathwork Foundation, сертифікований фасилітатор Grof Transpersonal Training.
Дивіться також
Про те, як близькість до малюка залишає відбиток в його характері та впливає на подальше життя.
Що таке відповідальність, і чому вона — не каторга, а спосіб творити своє життя.
Як досвід дитинства впливає на всі подальші стосунки, образ себе та особисте щастя