Думки вголос

Євгенія Сербінова 23 травня 2014

берег моряКаждый выбирает по себе
Женщину, религию, дорогу,
Дьяволу служить или пророку
Каждый выбирает по себе.

Каждый выбирает для себя
Слово для любви и для молитвы,
Шпагу для дуэли, меч для битвы
Каждый выбирает для себя.

Каждый выбирает по себе
Щит и латы, посох и заплаты,
Меру окончательной расплаты
Каждый выбирает по себе.

Каждый выбирает для себя,
Выбираю тоже, как умею,
Ни к кому претензий не имею,
Каждый выбирает для себя.

Юрий Левитанский

Проста пісенька, така мила, але для мене вона — як налаштування й нагадування.

По-перше, профілактика заздрості. Іноді думаю: «Ну як же ця жінка таку кар’єру собі зробила! … Стільки книг написала! … Побудувала будинок, влаштувала сад, народила сина! …»

Потім спохвачуються: «Алло! Якщо б ти саме цього хотіла, то докладала зусиль і теж дійшла б до чогось схожого. А ти хіба хотіла? Ні. Чи змогла б ти стільки сил приділити кар’єрі? Стільки часу? Знаєш, що вона заради цього результату подолала? — Ой, ні, ні! Мені й думати про це сумно, не те, що робити. — Ну ось!»

По-друге, ця пісенька про відповідальність. Як хочете! Адже відповідальність — і для мене це колись стало відкриттям! — це не обов’язки, зобов’язання та інші «повинна», «треба», «за-все-відповідальна». Це — свобода заявляти, що моє життя належить МЕНІ, це означає, що Я вирішую, що з ним робити.

Це — право на помилку, адже я маю право робити зі своїм життям те, що вважатиму за потрібне. Навіть якщо це здається повною нісенітницею для інших! Я можу змінювати відносини й професію, місце проживання та коло спілкування, захоплення і світогляд, інтереси й смаки, цілі, врешті-решт! Якщо мені не сподобається, то і це — тільки МОЯ справа!

Відповідальність — це свобода і право вирішувати. Кожен вибирає по собі… Можна не відповідати очікуванням авторитетів, адже це — МОЄ життя. Нехай вони авторитетно судять зі своєї дзвіниці: з неї не розгледіти МОЮ життєву територію.

По-третє, немає єдиних стандартів. «Що росіянину добре, то німцю — смерть.»

Коли мене обурює щось в переконаннях або поведінці інших, особисто мені допомагає, якщо я згадаю, що немає ніякої моєї заслуги в моїх виборах. Вони обумовлені тим, у яких людей в родині я народилася, як мене виховували, які книги читали, які у мене здібності (були самі по собі, до мене не має ніякого відношення), здоров’я тощо. Все це — подарунки, не досягнення.

Якби я народилася у інших людей під іншими зірками, з іншою спадковістю, здоров’ям, здібностями, то, вихована в інших стандартах і цінностях, проживаючи це «інше» життя, я була б ось саме як ВОНИ — ті, хто мене так обурює. Так що…

Та й мене саму ця пісня підбадьорює та вибачає мене за все дурниці, які так гірко згадувати: «І я теж, як вмію, вибираю». Ну не вміла я в той момент інакше, не могла по-іншому! Якби навіть повернутися в ту точку ще раз — хто знає, може, так і повинно було бути заради якихось далеких результатів, які ще не проявилися, може бути чимало всього…

У Курта Воннеґута описано суспільство остров’ян, які замість вітання говорили один одному: «Помилку зробити неможливо!»

Дивовижно! Відчуйте тільки: всі наші «помилки» — тільки кроки на шляху, який обов’язково включає в себе ці колотнечі, щоб ми засвоїли ТЕ САМЕ — навіщо. Кожен крок важливий сам по собі! Без нього я не прийшла б сьогодні в цю точку такою, якою я є. Можливо саме цей досвід — «помилка» — призведе мене туди, куди я так прагну, а інакше потрапити туди неможливо.

Довіра собі, своїм «помилкам», своєму життєвому шляху, Сенсу, який веде мене до себе, подяка за ВСІ свої вибори, за найстрашніші й важкі, за минулі та майбутні, прощення й прийняття — в одній старій пісні:)