Кривий ніс і ПОЗИТИВ
Уявіть, що Ви отруїлися чимось, і Вас буквально вивертає, в животі спазми, голова паморочиться… А Вам кажуть: намагайся мислити позитивно! Ну хіба що на рівні жарту, як я шуткувала, коли випало волосся, що хоч не треба щоранку морочитися з миттям і укладанням. Дуже смішно.
Однак в нашому суспільстві прийнято виглядати рекламним плакатом — надзвичайно благополучним і щасливим, так «правильно». А куди ж подіти все інше?!
Хіба в цьому немає первісного розщеплення? Тобто я відмовляюся реагувати на те, що не вміщається в поняття ПОЗИТИВ. Навіщо воно мені? Фу! Соромно. Боляче, страшно, образливо. Безвихідь.
Ой, ну не треба, не треба! Поговоримо про щось приємне: вічна молодість, сексуальність б’є безперебійним ключем, життя прекрасне! … А все погане ми не будемо помічати. Будемо робити вигляд, що його немає. Що все добре!
Часто люди приходять з мотивацією: зробіть мені ДОБРЕ. Це можливо, в принципі, питання тільки в тому, чи надовго це? А що ж будемо робити, коли це ДОБРЕ скінчиться? Горілка — ось рішення!
Є чудовий принцип роботи з диханням під назвою «гнучкість контексту» — про те, що всякий (особливо неприємний) досвід може послужити паливом для глибокої внутрішньої роботи.
Ось улюблений приклад: йде процес дихання, дихаючий замерз і хоче, щоб його вкрили ще одним пледом. Зазвичай все так і відбувається, але одного разу — ніхто не реагує. Не приходить, не вкриває, холодно… Що тепер?
Можна пояснити собі, що, мовляв, ведучі зайняті кимось, напевно, не бачать мою підняту руку, не можуть підійти, є причина, добре, потерплю. Цілком толерантно, але й тільки.
Але можна відчути, наприклад, як самотньо, коли ніхто не приходить на допомогу, або як тоскно в моєму житті без тепла і турботи, без любові, або як прикро, коли мене не враховують, не помічають… Глибше в себе, в фантазії, образи: ось замерзаю в снігу (експедиція? подвиг? зрада?), ось в ліжечку вночі мокрий і замерзлий плачу, кличу — не приходять… ось і народження: мамі так боляче, що вже не до мене, вона не пам’ятає про мене… холодно. Ми приходимо на самоті, душа прагне лише до Витоку, і йдемо ми також на самоті… Чи можлива справжня Зустріч?
Ось скільки всього можна прожити, усвідомити, «пройти», зцілити. Якщо тільки не тікати від неприємного, важкого, болісного, якщо дозволити й цьому досвіду бути частиною нас.
Коли я відмовляюся визнавати, що мій ніс — кривий, мені потрібно багато підтверджень з боку, що ніс прекрасний, багато підтримки стосовно цього питання, прийняття мене з моїм зовсім-не-кривим-носом тощо.
Але якщо я відважусь почути, побачити і визнати, що це — так, ніс кривий, я відразу стану адекватніше, і зможу вирішити, робити з цим щось (пластичну операцію) або розслабитися і жити з таким носом, який є.
Зміни починаються з визнання того, що позитивом ніяк не назвеш! І в собі, і навколо. Але спочатку треба розкрити очі!
Нема глибини в тому, хто боїться дивитися на життя прямо. Неможливо знайти силу й мужність, тікаючи від викликів життя в «зону комфорту». Важливо ставити собі важкі питання та шукати на них в собі чесні відповіді. Потрібно завжди бути готовим визнати свій «кривий ніс».
Громадяни, не зберігайте душу в зоні комфорту: зона — вона і в Африці зона!
ЗАПИШІТЬСЯ НА КОНСУЛЬТАЦІЮ ПСИХОЛОГА
Трансперсональний психолог, 20 років досвіду, член International Breathwork Foundation, сертифікований фасилітатор Grof Transpersonal Training.
Дивіться також
Як розпізнати, що ваші батьки — нарциси, усвідомити їх вплив на вас, і як це виправити.
Як налагодити сімейні стосунки — знаходимо вихід із сімейних конфліктів
