Віват, Сократ або казки про Балду

Євгенія Сербінова 30 червня 2014

ГулліверОстаннім часом мені складно говорити впевнено. Весь час тягне оговорювати нюанси. Адже: так — буває так, але вже знаю, що ще буває і зовсім по-іншому. І я бігаю очима по стінах, судорожно намагаючись втиснути ВСЕ, що можна було б сказати з цього приводу, в кілька розбірливих речень. І розумію, що не можу пояснити ВСЕ, і безпорадно відчуваю, наскільки чесніше «помовчати про невимовне.»

Нерозумно відчуваю себе, коли треба прогнозувати ситуацію або накидати алгоритм успішних дій: я дуже добре розумію, як багато змінних в будь-якій історії, як багато підтекстів і замовчувань, які зрештою і будуть вирішальними.

Багато сюжетів повторюються, як заведені, аж дух захоплює — і свої, і чужі. Приголомшливі збіги вже не здаються чудесами — простежується закономірність. Часто відчуваю себе ворожкою: кілька питань новій людині, і здається, що можна малювати «картину маслом». Ні! Це — пастка, обережно на поворотах, зараз переконаєшся, кажу собі, — і здивуєшся… Чи ні.

Чим довше живу, і чим більше історій обмірковую (своїх і не своїх), тим точніше бачу, як дивно «розуміти» що-небудь про життя, людей та їхні стосунки. Точніше, не розуміти дивно, це як раз повчально і дивовижно, дивно думати, що є сенс втручатися.

Навіть називати. Навіть класифікувати. Навіть розмовами, хоча це — найбезпечніший спосіб. І відразу всередині мене звучить: «Не завжди нешкідливий.» І не просто звучить, а з прикладами, які можна легко спростувати іншими прикладами…»Шизофренія, як і було сказано?»

Читала про Сократа, який вів себе схоже: чим далі, тим більше розумів неможливість судити про що-небудь зважаючи на величезну кількість аргументів, що спростовують й підтверджують будь-тезу. Занадто багато граней видно відразу, яку вибрати? Всі важливі, всі сплітаються, об’єднуються, змінюються… «Я знаю, що нічого не знаю.» І про Сократа як можу судити? Адже це тільки моя проекція.

Тільки їх — мої особисті історії — я можу розповідати спокійно: тут, мені здається, я найвірогідніше орієнтуюся. Хоча трапляються й сюрпризи від старих і облуплених. Та й я сама живу-пливу, не вгамовуюся. Коли розповідаю про себе, даю можливість людині почути сюжет, казку про Балду в схожій ситуації, а далі нехай думає сам. Вирішує сам. Живе, як уміє.

У минулому році я за компанію з донькою пробувала вчитися їздити верхи. І намотуючи навчальні кола риссю, вислуховувала від тренера масу чудових порад про те, що робити, якщо нога вислизнула зі стремена на ходу, або якщо кінь поніс, або якщо… Якщо врахувати, що єдиним завданням на той момент було навчитися рівно сидіти на коні, не надто плюхатися на його хребет і вчасно підніматися, п’яти вниз, коліна стиснути, носки від себе, не задирати руки з поводами — не ви-хо-дить все од-разу! — то всі ці безцінні поради були абсолютно марні. Я не дотягувала до них. У мене не було досвіду.

Тоді я усвідомила, як смішно виглядають мої сумбурні поради людям, що чекають від мене часто не рецепта, а лише співчуття й уваги. І прямо тягне сказати, як у пісні:

«Видишь, там на горе
возвышается крест.
Под ним десяток солдат.
Повиси-ка на нем.
А когда надоест,
возвращайся назад
гулять по воде…
со мной.»

В жодному іншому сенсі, крім того, що можна тільки ПРОЖИТИ будь-яку істину. Кожному потрібен СВІЙ рецепт, СВОЯ протиотрута від біди. Свій вихід зі своєї пастки. Я вмію плавати, але як би я красиво не вчила, все ж плисти доведеться особисто. І відразу стане зрозуміло багато з того, що з берега сприймається суто абстрактне.

Тож я рада, що молодість не повернеться. Ще раз ВСЕ З ПОЧАТКУ?!

Як каже моя донька, куштуючи їжу в гостях: «Спасибі, смачно. Ні! Більше не треба…»

Психолог Київ Євгенія Сербінова
Автор статті: Євгенія Сербінова

Трансперсональний психолог, 19 років досвіду, член International Breathwork Foundation, сертифікований фасилітатор Grof Transpersonal Training.

Дивіться також

Повернутися у Блог