Просто дихання

Євгенія Сербінова 16 вересня 2014

орел в височиніКоли ми починаємо семінар з дихання, я згадую, як перший раз слухала лекцію Станіслава Грофа в Транум Стренд в Данії. Пригадую, як від страху, що зрозуміти викладену англійською тему «Архітектура психопатології» в рамках трансперсональної психології виявиться не по зубах, ми з колегою ретельно простудіювали відповідні глави в його книгах, виданих російською мовою. І сидячи в переповненому залі на підлозі, із захопленням розуміли, що Гроф говорить буквально те, що у нього написано в книгах. Дослівно!

Я на хвилинку уявила собі, СКІЛЬКИ раз він вже говорив цей текст в різних аудиторіях, і була вражена ентузіазму, з яким він розповідав. Він говорив насичено, захоплено, свіжо, весело, він забув, як він був застуджений тоді, не помітив енергійну жестикуляцію організаторів, які натякали на підоспілий обід… Словом, було очевидно, що ця тема як і раніше жваво його надихає, при цьому вона упакована в слова найоптимальнішим чином, щоб вже не відволікатися на продуктивне оформлення її викладу кожен раз. Але вона не стала формальною за стільки років і стільки видань! Незрозуміло і дивовижно!

Ймовірно, думала я, тут справа в джерелі натхнення. Це нове словосполучення повторювалося ведучими на всі лади перед кожним дихальним процесом в коротких налаштуваннях на розслаблення. «Зверніться до того, що ви відчуваєте, як джерело натхнення…»

Цікаво, але алгоритм залишився — перед дихальним процесом, своїм або інших, я мимоволі намацую душею своє натхнення. Адже без нього — нудьга. А я ще шкільною вчителькою засвоїла, що якщо думка про майбутні уроки викликає у мене тугу, то час розважати дітей — їм ще гірше!

Дорослих людей, що сидять переді мною, я не буду розважати, а ось захоплювати — обов’язково. Куди? Навіщо? Чи не знаю я, що семінар сам по собі не вирішує проблем, не є чарівної пігулки, яка виконує кожному — своє, не поселяє в душі щастя й мудрості?

Що ж тоді веде мене стільки років? Просто саме на диханні я вперше зіткнулася з тим, що наповнює змістом наше часто безпросвітне буття — з Духом, душею, дивом. Не теоретично, а справді, всім тілом і всіма почуттями проживаючи щось, що пронизує мене і все навколо енергією, усвідомленням, сенсом.

Задовго до власного хрещення я навчилася розуміти й відчувати живий простір життя, буття світу навколо мене, дізналася, як одкровення мене сприймає й відповідає мені якось по-своєму. Це переживання розлитого у всьому навколо Духа істини, сенсу і його таємниці виявилося найціннішим з усього, що сталося зі мною.

Будь-яку кризу, біду й виклик життя можна було тепер перемолоти і пройти, спираючись на цей досвід. Досвід пошуку, усвідомлення, прийняття та подяки давали мужність й намір рухатися навіть в повній безвиході й непроглядній темряві.

Мені дуже цікаво починати групу з дихання, ніби я показую стежку в заповітному лісі нашого внутрішнього простору до дверей, за якими — чудо. Ні, це не екскурсія! Адже іноді здається, що ЧУДО — це недочуте ЧУДОвисько, а тоді й страшно йти і ще страшніше відкрити ці двері, зважитися поглянути на те, що за ними. Там може бути різне всяке, адже скарб ніколи не валяється на першому ж пеньку.

Але закінчу словами Клариси Пінколи Естес: «Якщо ніколи не ходити до лісу, з тобою ніколи нічого не станеться, і твоє життя так і не почнеться!»

Психолог Київ Євгенія Сербінова
Автор статті: Євгенія Сербінова

Трансперсональний психолог, 19 років досвіду, член International Breathwork Foundation, сертифікований фасилітатор Grof Transpersonal Training.